Слово   —   Музыка   —   Женщина

Мы обживаем то пространство,
Того Святого Государства,
Где пишутся стихи с листа,
Где правит балом Красота.

Владимир Симонов

##

You will need Flash 8 or better to view this content.

Интервью

Олена ФIЛIП’ЄВА: Справа артиста — працювати для глядача, а не грати у дрібні «політичні» ігри

05 июля 2012

Олену Філіп’єву називають «гордістю українського балету». Балерина, яка вже в 23 роки стала народною артисткою України. Володарка великої кількості нагород престижних світових балетних конкурсів, улюблениця Майї Плісецької... Приму-балерину Національної опери України нерідко запрошували до себе кращі трупи світу, але вона віддана своїм принципам і своєму театрові, й уже більш як 20 років є примадонною столичного балету.

 

Олена Філіп’єва взяла участь у фестивалі «Сходи до неба» на Європейській площі в компанії зірок, які презентують свою майстерність за кордоном, а на рідній сцені Національної опери з приголомшливим успіхом пройшов її бенефіс. Разом із видатною балериною виступили такі віртуози, як Фарух Рузіматов, Юрій Смекалов, Денис Матвієнко, Сергій Сидорський. Своєю участю в програмі бенефісу Олену привітали колеги — Ольга Кіф’як і Денис Недак, Катерина Кухар і Олександр Стоянов, Райса Бетанкоурт і Костянтин Пожарницький, Катерина Метьолкіна і Геннадій Петровський, а також артисти балету Національної опери України, задіяні в останньому відділі програми (було виконано третю дію балету «Дон Кіхот»). Програму вечора побудовано таким чином, щоб максимально продемонструвати зріз усіх основних стилів: від класики до модерну. Так, в одноактному балеті «Шехеразада» на музику Римського-Корсакова роль Золотого раба танцював Фарух Рузіматов — неперевершений майстер пластичної графіки. Другий відділ вечору цілком складався з сучасних хореографічних мініатюр. Крім однієї класичної — Олена Філіп’єва зірвала справжній шквал аплодисментів своїм блискучим виконанням «Лебедя» Сен-Санса.

 

 

ПРО ВЧИТЕЛІВ І УЧНІВ


— Балет — мистецтво молодих, і приходить час вішати на гвіздок пуанти. Ви вже кілька років займаєтеся педагогічною діяльністю. Яким бачите своє майбутнє?

— Якщо один-два роки тому я тільки пробувала себе як педагог-репетитор, то тепер ця справа мене захопила. І попри те, що власна творчість займає більшість часу, робота педагога мені не заважає, а навіть і допомагає, бо я не тільки ділюся своїм досвідом, а й через учениць і сама вчуся. Буває, що в процесі роботи з іншими знаходжу для себе якесь несподіване, не випробуване раніше рішення. Скільки буде сил, стільки буду танцювати! Але згодом усе більше часу хочу присвятити педагогічній діяльності. Коли працюєш із досвідченими танцівницями — а серед моїх підопічних і заслужені артистки України Тетяна Льозова, Ольга Кіф’як, солістка Катерина Кухар, — найважливіше обопільне бажання — зробити якнайкраще. Їм не треба розкладати на складові кожен рух, як з дітьми в училищі (для цього, вважаю, потрібен особливий талант — вчити дітей). Коли педагог каже, а учень його чує, лише тоді вони разом досягають результату. Знаєте, є один нюанс: справжній артист не може обмежитись одним-двома педагогами. Різні етапи творчості вимагають зміни погляду. Тому, коли виникає потреба, ми, артисти, самі шукаємо репетитора. Не секрет, що при такому тісному контакті, як в балетному класі, техніка може постраждати навіть через те, що педагог тебе надто любить. Таке буває. Він втрачає критику, пробачає помилки. А для вимогливого, амбітного артиста це дуже небезпечно. Тому серед педагогів-репетиторів, як правило, не буває образ за те, що учень шукає чогось нового в інших вчителів. Як кожен хореограф має свій стиль, так є й педагог, який якнайкраще здатний подати його танцівникові. Були в мене періоди хореографії Анатолія Шекери й Валерія Ковтуна — це були дуже різні майстри балету, колосальні фігури, яких нині дуже бракує.

Я вдячна кожному педагогові, починаючи з училища, де впродовж п’яти років мною опікувалася Травіата Іванівна Самійленко, давши ту основу, на яку потім нарощувалися і власний стиль, малюнок, образність, і майстерність. Альвіна Георгіївна Кальченко взялася вже «розтанцьовувати» мене, і завдяки їй зникла скутість рухів. У театрі під своє «крило» мене взяла Олена Михайлівна Потапова, потім — Веанір Іванович Круглов, Елеонора Михайлівна Стебляк, Анатолій Анатолійович Козлов. Зараз я працюю з Раїсою Іванівною Хильки, і віднедавна — з Іриною Бродською. Навіть для підготовки до конкурсу іноді потрібна людина з іншим поглядом. Так, перед конкурсом «Майя», де я отримала першу премію, зі мною в Москві займався видатний педагог Олександр Прокоф’єв. Ну і, звісно ж, сама Майя Михайлівна Плісецька, яка відкрила мені шлях у міжнародний балет. Від кожного з педагогів я беру якусь дещицю індивідуальності, чогось, що мене урізноманітнює. Так само, сподіваюся, й від мене хтось візьме для себе щось цікаве.

 

 

ПРО «СТЕРЕОТИПИ»


— Творча зрілість вимагає переглядати власний репертуар, від чогось відмовлятися?


— Це природно — відмовлятися від партій, які гармонійно виглядають до певного віку. Навряд чи варто сьогодні мені продовжувати танцювати Клару в «Лускунчику» чи Аврору в «Сплячій красуні». Але дуже важко відмовитися від Джульєтти або Жізелі — улюблених партій. Зараз у репертуарі все більше місця займає сучасна хореографія. Не можу сказати, що це нове для мене, я завжди експериментувала. Але одна справа — окремі концертні номери, й зовсім інша — репертуарні вистави, цілі постановки, які вимагають, як усе нове, повної віддачі, шліфування, зміни стилістики, іміджу, більш глибокого драматизму, емоційності, якщо мова йде про такі вистави, як «Грек Зорба», «Майстер і Маргарита». Ми повинні рухатися в ногу з часом — не відмовляючись від класики, опановувати нові стилі балету.

 

— Тобто ви підтримуєте курс нового керівництва балету Національної опери Дениса Матвієнка, попри те, що в період перед його призначенням на цю посаду були в опозиції?


— У опозиції як такої я не була! Я виступала проти того, якими не зовсім чесними методами це робилося певною групою осіб, котрі провокували, збурювали колектив, нехтували будь-якою думкою, яка не збігалася з їхньою. За моє життя в театрі відбулося кілька змін художнього керівництва, і цей процес закономірний. Справа артиста — працювати для глядача, а не грати у дрібні «політичні» ігри. Я глибоко поважаю Дениса Матвієнка як танцівника і талановитого організатора. За час його керівної роботи в трупі відбулися помітні зміни на краще. Відновились обов’язкові щоденні уроки, які йдуть на користь кожному з артистів і виставам загалом. Підтримка форми — обов’язок танцівника, але іноді й про обов’язки треба нагадувати, нехай навіть «примусово». Чим більше й планомірніше працює тіло, тим менше травм. Це звичайна дисципліна, а не муштра!

Модерн, якого раніше було мало в репертуарі театру, досить органічно виглядає нині у виконанні наших артистів. Це дуже цікаво. Включення модерну дає можливість розкритися молоді. Коли мене призначили репетитором на Radio and Juliet, я спочатку засумнівалася, чи зможу запам’ятати все. Але все вийшло, бо у всіх, хто був зайнятий у постановці, просто вирував ентузіазм. Та все ж таки це був певний рубіж, після якого я подумала, що модерн повинен стати окремою і обов’язковою дисципліною в хореографічному училищі. Оскільки тіло працює зовсім по-іншому в сучасній хореографії, то, коли з цим стилем знайомишся у більш-менш зрілому віці, доводиться долати багато чого — тіло звикає до стереотипу, і дуже важко переключитися з класики, але модерн дає можливість по-іншому танцівникові себе розкрити.

 

 

ДОВІДКА «Дня»

Олена ФІЛІП’ЄВА — народна артистка України (1993). Лауреат Міжнародних конкурсів артистів балету — в Москві (1989, ІІI премія), Санкт-Петербурзі (конкурс «Майя», 1994, золота медаль), Японії (Нагоя, 1996, срібна медаль; 1999, срібна медаль). Закінчила Київське хореографічне училище (1988). Солістка балету Національної опери України ім. Тараса Шевченка з 1988 року. Партії: Одетта-Оділія, Аврора, Клара («Лебедине озеро», «Спляча красуня», «Лускунчик» П.Чайковського), Кітрі, Нікія, Гамзатті («Дон Кіхот», «Баядерка» Л.Мінкуса), Жізель, Медора («Жізель», «Корсар» А.Адана), Сильфіда в однойменному балеті Х.Левенсхольда, Джульєтта, Попелюшка («Ромео і Джульєтта», «Попелюшка» С.Прокоф’єва), Ліза («Марна пересторога» Л. Герольда), Зобеїда («Шехеразада» М.Римського-Корсакова), Сюзанна («Весілля Фігаро» В.-А. Моцарта), солістка в «Білій сюїті» Е. Лало, Егіна («Спартак» А.Хачатуряна), Мехмене-бану («Легенда про любов» А.Мелікова), Мавка («Лісова пісня» М.Скорульського), Лілея в однойменному балеті К. Данькевича, Кармен («Кармен-сюїта» Ж.Бізе — Р.Щедріна), Дівчина («Фантастична симфонія» на музику Г.Берліоза), Оксана («Ніч перед Різдвом» Є.Станковича), Маргарита («Майстер і Маргарита»), Марина («Грек Зорба» М. Теодоракіса), Зореслава («Володар Борисфену» Є. Станковича), «Клас-концерт» (музична композицiя Олександра Цейтлiна на музику Олександра Глазунова, Анатолія Лядова, Антона Рубінштейна, Дмитра Шостаковича) та інші.

Гастролювала в Японії, Канаді, США, Мексиці, Бразилії, Німеччині, Франції, Італії, Іспанії, Швейцарії, Норвегії та інших країнах.

 

Лариса ТАРАСЕНКО

http://www.day.kiev.ua/230806

Фестиваль «Сходы до Неба» – это, конечно, туннель в будущее, в прекрасное, в будущее, которое живет внутри каждого из нас, и без чего нам вообще не имеет смысла существовать

Игорь Стецюк, композитор и пианист, профессор НМАУ им.П.Чайковского





Страница В.Симонова

Національний Культурний Центр Гідності та Єдності - путь соединения первозданных истоков Украины с реальностью сегодняшнего дня ради будущего

Дом Музыки в Киеве. Истоки и реальность

01 августа 2014

Интервью

Анатолий Кочерга дал интервью изданию Elegant New York перед премьерой «Леди Макбет Мценского уезда» Дм.Шостаковича в Metropolitan Opera

Анатолий Кочерга. Снова в Нью-Йорке

05 февраля 2015

Статьи

Искренний разговор о музыке, о фестивале, об Украине

Анатолий Кочерга и Владимир Симонов о "Сходах до Неба"

05 мая 2013