28 червня, в День Конституції України, на Європейській площі відбудеться унікальна для України подія — гала-вистава фестивалю “Сходи до неба”, де поєднаються музика, слово і мода. “Хрещатик” розпитав президента та ідеолога фестивалю Володимира Сімонова про концепцію дійства і його завдання.
— Цього року фестиваль “Сходи до неба” проходить уже втретє поспіль. Розкажіть історію фестивалю, як народилася сама ідея і як довго йшли до її реалізації?
— Перший фестиваль ми провели у 1997 році. Україна знаходилася у стані розрухи, насамперед духовної: втрачено життєві орієнтири, занедбана віра людей у самих себе... Одним із проявів цієї розрухи була неувага людей до культури. А культура, вважаю, не розвага, а передовсім філософська категорія світла, що є в кожній людині. В цей час ми з Ольгою Тюфяковою заснували Дім моди Olga Simonov. Моду ми розуміли не як одяг, а як частину культури, як спробу запалити світло в людині. Згодом наш Дім моди став доволі відомим і здобув авторитет. Ольга стажувалася в італійських дизайнерів у Римі.
Саме в Італії ми й дізналися, що в Римі на знаменитих Іспанських сходах проводиться фестиваль “Жінка під зірками”. Його ми й взяли за аналог фестивалю в Україні. В організації нам допомагала Палата високої моди Італії. Серед учасників першого фестивалю “Сходи до неба” був патріарх української моди Герц Мепен, ми приймали засновника марки чоловічого одягу Litrico Джузі Літріко. Нашу акцію підтримав видатний співак, народний артист СРСР Анатолій Солов’яненко, з яким нас пов’язували дружні стосунки. Окрім високої моди, ми задіяли другу лінію — Музику. Запросили Національний симфонічний оркестр під керівництвом Володимира Сіренка, співачку Оксану Кулакову, солістів балету Національної опери України Олену Філіп’єву та Ігоря Мостового. Композитор Ігор Стецюк спеціально написав музичну композицію для показу колекції вечірніх суконь Ольги Тюфякової. Ми також включили Слово, адже на той час я якраз розпочав писати.
Фестиваль викликав фурор у глядачів, це було справжнє потрясіння.
— Чому між першим та другим фестивалем була перерва аж в 13 років?
— Я планував організовувати дійство щороку. Але були об’єктивні причини, що дали зрозуміти: бажаного результату ми не отримаємо. Потрібно було, щоб люди самі потягнулися, а цього не було. Минулого року, коли ми провели фестиваль, уже було очевидним, що люди спраглі до краси й гармонії. Вони хочуть відчути свято, щастя життя.
— Як виникла назва фестивалю “Сходи до неба”?
— У розпалі організаційних робіт назву фестивалю придумати не могли. І ось одного дня Олександр Курій, звукорежисер фестивалю, приніс перекидний календар: “Погляньте,— каже.— День 28 червня називається в календарі “Сходи до неба”. Виявляється, за якимось давнім слов’янсько-язичницьким звичаєм 28 червня — Сходи до неба! Назва фестивалю прийшла як означення цього дивовижного простору, і я потім ще довго осмислював сенс цієї назви і продовжую осмислювати...
— Майданчиком фестивалю обрано сходи Українського дому на Європейській площі, чому?
— У центрі Риму є Іспанські сходи, де проводився фестиваль “Жінка під зірками”. Місце для проведення київського фестивалю ми обирали разом з італійським архітектором, довго їздили Києвом, аж доки не зупинилися біля Українського дому. Я спершу здивувався, адже це колишній музей Леніна, але потім побачив, що це справді фантастичне місце для фестивалю. Цей простір дуже складно художньо організувати — монтувати сцену, налаштовувати світло, проводити зйомки, але ми робимо все можливе і неможливе, і у нас буде живий звук!
— У центрі фестивалю — образ Жінки. На Вашу думку, існує нестача жіночого начала в людях?
— Саме життя є проявленням жіночого начала. Важливе інше. Є країни, де на рівні традицій, культури, звичаїв домінує чоловіче начало. У певний період історії людства потрібно було завойовувати землі, перемагати. Тому такі країни, як, наприклад, Америка, Німеччина налаштовані на реалізацію чоловічого начала. Втім, вважаю, якщо світові чогось і бракує, то це України. Вона може ввійти у світову спільноту зі своєю унікальною ментальністю, де переважає жіноче начало, з колосальним відчуттям краси, краси природи і людей. Тому такий фестиваль неможливо зробити в іншій країні.
— У чому унікальність фестивалю “Сходи до неба”?
— Він зорієнтований не на комерцію. В Європі також проводяться фестивалі, але як бізнес-акції: вони розкручують бренди, артистів, режисерів, музикантів. Наша акція — зовсім не бізнесова, це прагнення до краси як такої.
— Як учасники потрапляють до Вас на фестиваль? Які критерії відбору?
— 13 років тому, коли ми проводили перший фестиваль, все залежало від дружніх контактів. Так само в 2010-му: саксофоніст Олексій Козлов, дизайнер В’ячеслав Зайцев, балерина Олена Філіп’єва, диригент Володимир Сіренко, композитор Ігор Стецюк — всі вони відгукнулися. Цього року ми вирішили зробити наступний крок, який ніби за межами наших можливостей. Хто б із артистів зі світовим іменем підтримав філософію нашого фестивалю? Такою людиною став Дмитро Хворостовський. Окрім нього, у фестивалі беруть участь також видатний бас Анатолій Кочерга, солістка Большого театру Ілзе Лієпа, солістка Національного оперного театру Ольга Микитенко, композитор Ігор Стецюк, піаністи Дмитро Найдіч та Євген Громов, Національний симфонічний оркестр України під керівництвом Володимира Сіренка.
Насправді критерій один: ми не створюємо простір для “розкручування” когось. Для артиста важлива майстерність і талант, визнання, відповідність світовим критеріям мистецтва. Для участі в гала-концерті запрошені майстри, які вже підтвердили свій творчий рівень не лише в масштабах слов’янських країн, а й за їх межами. У нас багато оперних співаків, артистів балетів, які мають високий світовий рівень і, на жаль, слабку реалізацію. Ми хочемо, аби разом зі світовими топ-зірками виступали наші, щоб авторитет фестивалю піднімав їх репутацію.
— У рамках фестивалю в Донецьку, Львові та Одесі пройшли концерти Дмитра Хворостовського. Як Вам вдалося залучити його до участі у фестивалі?
— Із Дмитром Хворостовським ми зустрічалися у 1998-му році, коли я вручав йому медаль в посольстві Російської Федерації. Такого рівня та глибини філософії творчості, як у нього, немає ні в кого. Ми зв’язалися з представництвом його агентства у Москві, виявилося, Дмитро Хворостовський не виступав із сольним класичним концертом в Україні 15 років. А класика — це особливий вид мистецтва, який впливає на ті центри, що відповідають за любов, красу. Ми розповіли агентству філософію фестивалю, його ідею, і почали працювати. У березні провели разом три сольні концерти в Донецьку, Одесі та Львові. Це були фантастичні вечори, і публіка реагувала однаково. 28 червня відбудеться виступ Дмитра Хворостовського на Європейській площі, 1 липня — його закритий концерт у Національній філармонії України. На цей час у нього було заплановано записи з оперною співачкою Рене Флемінг, які заради виступу у нас скасували. Ми зробили концерти меценатськими і доступними для широкого слухача. Нашу акцію й концерти підтримав уряд. Хворостовський особисто зустрічався з прем’єр-міністром Миколою Азаровим, який захоплюється творчістю співака.
— Чим відрізняються “Сходи до неба” 2011 року від минулорічних фестивалів?
— Від початку фестиваль задумувався як простір, який працюватиме цілий рік. Ми планували проведення виставок, презентації фільмів, книг. Поступово ми набираємо висоту. Завдяки сольним концертам Хворостовського вже можна говорити про проведення фестивалю у трьох містах країни. Концепція цього року відрізняється абсолютною переконаністю в затребуваності акції, її бажаності. Зараз ми намагаємося вивести фестиваль на новий рівень, пов’язати з іншими фестивалями. Ми чекаємо гостей, які б ніколи не потрапили в Україну, наприклад, представників “Метрополітен опера” з Америки. Ми представимо їм артистів, які зможуть змінити ставлення до України за кордоном.
Кожен фестиваль — це новий крок. Сподіваюся, цього року ми презентуємо мій новий роман “Марія-Ісус”, а в грудні влаштуємо святкові різдвяні зустрічі під егідою фестивалю.
— Яким Ви бачите завдання фестивалю? Що хотіли б мати в результаті?
— Більше туристів, цивілізації, усмішок... Щоб люди були щасливі і натхненні, жили краще. Іншого бути не може.
Фестиваль — це провокація, щоб людина відчула сама себе, своє первоначало у красі. Тому фестиваль спрямований на жіноче начало. Він створює відчуття необхідності відмовитися від дисонансу у будь-якому його прояві.
Ми створили громадський департамент іміджу України, який формується, перш за все, у самій країні. Якщо ми самі себе і свою країну не полюбимо, то цього ніхто не зробить. Тому фестиваль особливо важливий для молоді. Ми не беремося вчити когось жити, ми створюємо простір для реалізації краси. Фестиваль об’єднує людей усіх соціальних верств. У нас надзвичайний потенціал, хоча він повною мірою ще не розкритий. Людей треба “витягувати”, натхнення потрібно всім — і політикам, і бізнесменам, і робітникам. Люди, яким бракує натхнення, не здатні на жоден подвиг любові, передовсім любові до самих себе.
— Ви багато говорите про створення позитивного іміджу України, хоча народилися в Росії. Чому Україна Вам є близькою?
— Коли мені було 17 років, я переїхав до Києва. Тут закінчив військове училище, одружився, потім служив на Півночі. Власне, це моя перша Батьківщина і рідна стихія. В Краснодарі моя бабуся “балакала” — в неї була цікава українсько-російська мова. Туди, на Кубань, приїжджали козаки, які обожнювали свободу. Там люблять Україну і український менталітет, але з домішкою російського менталітету: це коли є особливе ставлення до краси, коли натхненні люди можуть і хочуть щось робити.
